Українська співачка, акторка, музичний драматург, яка мешкає у Кельні, Мар`яна Садовська разом з німецьким музикантом Крістіаном Томе презентували столичній публіці свою нову програму «Cut the cord».  Цей перфоманс – мікс електроакустики та інтерпретованої української архаїки. 8 пісень-історій з англійськими та болгарськими фрагментами. Цьогоріч співачка отримала німецьку музичну премію RUTH у номінації «Музика світу».

Євромайдан і мистецтво

Я почуваю себе дуже гордою за те, що можу бути в ці дні в Києві.

Сьогодні під час репетиції зрозуміла, що пісні, які я підготувала, будуть неймовірно на часі.

Найкраще б було цей концерт співати на Майдані. Ми би хотіли транслювати його он-лайн, або зняти та включати вночі, коли буде вже важко.

Працюю з тим, що болить

Я себе зараховую до тої категорії, що працює з тим, що болить.

Зараз найбільше болить, що не проголосували за відставку уряду.

Я дуже пізно починаю розуміти, про що направду співаю. Тобто спочатку з’являється образ, а далі кожна репетиція – це запитання про те, куди той образ веде.

Емігрантська тема мене ніколи не залишить. Але це стосується не тільки мене і моїх людей, а й того, що відбувається у світі…Коли в Африці жінки з діточками намагаються на шлюпках допливати до європейського раю і тонуть, а повз них проходять кораблі, які везуть банани і манго в наші супермаркети. І ті кораблі мають заборону рятувати людей… Це болить, і такі речі просочуються в програму.

Головним завданням є, щоб не мене давили емоції,  а щоб вони були в залі. Для цього треба мати форму. Мій чоловік є моїм режисером, він допомагає знайти форму того, про що я співаю.

Глядач, який не розуміє мови, аж так глибоко не відчуває тексту. За кордоном за реакцією людей я визначаю, чи є в залі українці.

Я не хочу співати так, ніби ми сидимо і плачемо.  Коли я співаю – це має бути сила, не може бути тільки плач.

Мені хочеться, щоби на сцені стояла сильна жінка.

Коли я працюю, то не мислю такою категорією, щоб здивувати.

Мене цікавить постійний пошук нової музичної території. Ця програма починалася зі спроби саму себе відірвати від співів українських пісень, зібраних в експедиціях. А з другого боку в мене дуже довго є мрія працювати з панк-роковою групою, бо хочеться гахнути масою звуку.

Хотіла сказати собі: «Все, немає ніяких українських пісень». Але мені це не вдалося, бо вони переслідують, вимагають бути заспіваними.

Слово сord має різні значення. Це і пуповина, і голосові струни, вокальні техніки, акорд.

Дуже допомагає співпраця з тими, хто не має нічого спільного з Україною. Я зустріла музиканта Крістіана Томе  в Кельні, він є вчителем музики мого сина.

Мені, напевно, щастить на людей. І цього також не можна забувати. Починаючи від вчителів і до зустрічі з музикантами.

Пісень, які є у цій програмі, я навчилася не в бабців, а від молодих людей, які тут співають автентичну музику. Це колектив «Кросна» та «Божичі», «Древо».

Я ставлюся до пісні з пієтизмом. І постійно задаю собі запитання: «Ну що там таке, що вимагає бути почутим?»

Я не роблю на сцені маніфестів, але там все це є. Я не хочу, щоб традиція ставала заскарузлою в’язницею. Питання в тому, де традиція дає нам коріння і хребет, а де тримає нас у в’язниці: наскільки ти мусиш мати сміливість вилітати з безпечного гнізда?

Відповідальність

Відчуття відповідальності митця, який стоїть на сцені, для мене дуже важливе.

Мені колись сказав нью-йоркський звукорежисер, що навіть якщо є 20 слухачів, для яких важливо, що ти робиш, а ти почнеш думати про те, як жити багато і робити справу під гроші, стадіон та масову культуру, то ти зрадиш тих двадцяти людей.

Я завжди молодим студентам повторюю, що люди прийшли, заплативши часом великі гроші, щоби в темряві подивитися на тебе. Прошу їх думати над тим, що вони мають сказати тим людям.

Мій орієнтир – грецька співачка Діаманда Ґалас. Вона співає багато ритуальної музики, і всі просто переконані в тому, що та сатаністка. Але сценічний образ є сценічним образом. Я знаю, що є певні сили, але я не бавлюся з тим. Це знову ж таки відповідальність.

Я працюю в проекті «Культура і школа», в якому митцям платять невеликі гроші за те, що вони роблять з дітьми спільні проекти. Можна сказати, що я виховую своїх глядачів.

Співаю не для маси

Я дуже люблю бачити глядачів і завжди прошу давати в зал трохи світла.

Колись я мала зустріч з жінкою з Гаїті, яка довгий час працювала з Єжи Гротовським. І вона сказала мудрі речі: «Коли ти вчиш співати, то що ти вчиш? Ноти? Мелодію? Чим ти ділишся?». Радила ніколи не співати до маси, а намагатися говорити до конкретної людини.

Я співаю і щось, і про щось. Це хоч і монолог, але часом пов’язаний з іншою людиною. Коли Галина Якимівна з Кричківки сказала: «Господи, я тобі переспівала усе моє життя!», то, звичайно, коли я співаю її пісню, то це не тільки я, а це вже історія про неї.

Я свідома, що, працюючи з ритуальною музикою, народжується певна сила, бо це є певні  коди. Але я не чарую на сцені.

Київ-Кельн: книжки

Таке відчуття, що Наталка Сняданко у свої останній книжці «Фрау Мюллер не налаштована платити більше» пише про те, що я співаю. Ми домовилися про спільний проект читання і співів.

Після кожного приїзду в Україну я повертаюся з валізою книжок.

Музика і театр

Мене цікавить, щоб музика була дією. Так, як актор використовує слово, так само повинен використовувати і спів.

Текст: Маргарита Тулуп
Фото: Churikov Vasyl та Meyer Originals

http://sodamagazine.com.ua/cord-marjani-sadovskoi/