Минулі події

01 листопада, 19:00Зустрічі

Володимир Кучинський: "Сучасний театр. Периферія і вертикаль. Суб'єктивне в театральній акції"

 

Театр ніби існує в двох площинах: є моя внутрішня оцінка, а є цілком офіційна – те, як критики оцінюють виставу. Але мене цікавить те, що може зробити для себе людина на території театру. Тобто чим безпосередньо корисна територія театру приватно для людини. Але це не означає замкнутість, тому, що людина відкрита до простору, суспільства.

Ми весь час хочемо підмінити театр красивостями. Ми не віримо в те, що актор може просто стати і стояти. Ми хочемо підпасти під загальний образ, що є у суспільстві. Він ніби виведе, але це не правда. Виведе тоді, коли будеш стояти незалежно від образу. Коли будеш стояти, не вступаючи в конфлікт, бо вступаючи в конфлікт, ти вписуєшся в той самий образ.

Можна населити театр красивостями, але це не буде шлях в глибину.

У культурі не буває чогось дутого, бо дуте дуже швидко проходить.

Не хочеться, щоби територія театру була територією образів і забав, а простору, в якому людина шукає себе.

Зараз багато хитрощів, мало досконалості.

Актору важко бути одночасно і своїм критиком, і тим, хто виконує виставу. Але тільки така щира розмова творить спільноту.

Глядач завжди надіється на відверту розмову. Чи вдається вона, це вже інше питання.

Якщо акція перестає бути справжньою для акторів, вона перестає бути такою для глядачів.

Розщеплювати реальність, ніби творити іншу, є момент, відважитися на який треба мати силу.

Об’єктивне не можна плутати з банальним і занудним. Цих слів бояться із-за того, що вони дуже близько існують.

Якщо людина чимось захоплена, то вона з боку виглядає дуже дивно.

Друзі – це ті, які з тобою відверті, і це можуть бути зовсім незнайомі люди.

Ми страшенно боїмося своєї кризи, але без неї нічого не буває. І ти мусиш признатися собі в цьому.

Коли театр буде ставати більшим за те, що мене цікавить в житті, я піду з нього. Що я успішно робив вже двічі.

Позиційний театр, або театр вертикалі, починає працювати, коли знаходиться хтось, хто має сказати: «Це не я. Все одно це персонаж. Це не мої мрії, це не моє життя». Тоді вступають цінності, на яких людина наполягає, і це йде крізь образ і крізь театр.

Актор, який веселить, підіграє, давить, та той, що центрований і складає вертикаль ідуть ніби поряд, але насправді то різні речі.

На пострадянському просторі театрів, які би працювали за вертикальною системою, не так багато. В кращому випадку це просто талановиті режисери. В Польщі це більше поширено, це традиція Гротовського. Влад (Троїцький – авт.) у крайньому випадку якийсь період дуже дбав про це. Діма Богомазов також на цьому настоює.

Як ти можеш брати участь у емоційній акції і залишатися в стороні? Тоді мистецтво стає більше за життя.

У 2000 році територія була настільки випалена, що ніби залишилася людина і світ у всій своїй аскезі. Тоді ми поставили поезію Стуса і паралельно взяли ірмоси – давні літургічні співи, що побудовані на вертикалі. Раптом із Стефаном (актор – авт.) почало творитися бозна-що. Людина почала переживати катарсис, але не в момент акції, а приватно, працюючи з цим матеріалом. Це тривало певний час і було схоже на вигнання бісів. Коли ти раптом з таким стикаєшся, це вражає.

Ми співали ірмоси годину на репетиції, і тоді це ж сталося зі мною. Тут важливий добровільний вхід. Важливо, що ти виконуєш свою роботу, складаєш монолог і тончиш його до того, коли вже тіла немає, воно починає займатися тобою. І це вже не п’єса. Закінчується репетиція і щось починає з тобою відбуватися – течуть сльози, ідуть картини, пов’язані із цим матеріалом. Ти ніби вийшов з вистави, а вона починає тебе так круто доганяти. Відчуття тоді дуже світлі, але тим не менше ради ти собі дати не можеш і не хочеш. Для мене це свідчення того, що це є реальність, яку аскети десь переживали.

Я зараз дуже люблю бомжувати закордоном. Коли ти не знаєш мови, ніби починаєш відчитувати іншу спільноту підсвідомо. Спочатку ти адаптуєшся, а потім починаєш пити з цього – пізнаєш людей без брехні словесної. Коли щезає вербальний рівень, ти починаєш спілкуватися з людиною ніби на підсвідомому.

Ану найдіть, хто отак сковородою по світах, як Клім, швендяє і пише свої буковки. А це мені виглядає серйозним.  І так твориться. В подушках трудно створити.

Гротовський поїхав лікуватися в Індію, але вернувся не як турист. Зараз можна багато їздити, але люди їздять як туристи. Ти турист. І ти в житті турист. Можна залишатися ним і отримувати від того насолоду, але мені це не цікаво.

Філософський матеріал існує для того, щоби творити вертикаль крізь час, образні навороти. Це не може бути не вистраждане, створене просто так на рівному місці без крутих енергій. Якщо Ніцше написав «Заратустру», він за це поплатився безумством, якщо Платон написав «Бенкет», то насправді він створив християнство. Так просто не буде, так просто не буває.

Такі речі із культури викидатися не можуть, бо це є фарватер пошуку себе.

«Так казав Заратустра» для мене – це поезія.

Зараз у мене талмуд – 9 уроків. Ця вистава – перший урок. Так що нам буде чим бавитися.

Філософські моделі, які існують яко діалог, для мене страшенно приваблива територія. Я вважаю, що це найкрутіше, що може взагалі бути в театрі.

Коли Платона вивчають просто так, читають, то – дурня. Поки ви не почнете бавитися, не розділитеся на себе і ще когось, нічого не буде. Справжня філософія не існує в лінійному вимірі, вона є об’ємна.

Як тільки ми зрозуміємо, що є протиставленням у монолозі, для нас відкриється річ. Тільки так можна пізнавати, усе інше – це дидактика. А дидактика – не є навчання.

Сартр сказав, що інший – це є твоє пекло, але якщо ти сприймаєш іншого, як партнера, то якраз він є твоїм раєм. Бо інший може бути твоїм дзеркалом.

http://sodamagazine.com.ua/kuchinskij-mi-ves-chas-hochemo-p%D1%96dm%D1%96niti-teatr-krasivostjami/

01 листопада 2013 Володимир Кучинський: "Сучасний театр. Периферія і вертикаль. Суб'єктивне в театральній акції"

Володимир Кучинський – засновник та художній керівник театру імені Леся Курбаса. Він здійснив понад двадцять постановок, глядацька аудиторія яких не обмежилась українцями. Режисер вважає своїм головним азартом людину, а також, що талант треба провокувати. Про філософію театру і життя Кучинський розповів на зустрічі у «Часописі» в рамках першого фестивалю міст України «Млин».

comments powered by Disqus