Минулі події

04 серпня, 19:00Майстер-класи

Володимир Павлов: Чого мене навчив мій третій стартап

Історія стартапу – історія ризику

 Далекого 2001 року він зі своїм колегою організував компанію RedSwoosh, яка допомагала передавати файли без додаткової серверної інфраструктури. І Каланік одразу ж зрозумів, що таку програму можна продати компанії Akamai. Тревіс залучив декілька раундів інвестицій, завдяки цьому отримав $1,7млн.

 

Та коштів вистачило лише на те, щоб найняти підрядників, які зробили робочу версію технології. Після цього почався пошук нових інвестицій та спроби переконати  придбати його технологію. Проте всі намагання були марними, дійшло навіть до того, що Тревісу не було де жити.

Через шість років поневірянь, 2007-го, Тревіс та його бізнес-партнер усе-таки продали свою технологію Akamai за $19 млн. Можемо припустити, що майже третина компанії належала інвесторам, які і вклали раніше $1,7 млн. Каланік разом зі своїм партнером розділили гроші, отримавши приблизно по $6 млн за шість років поневірянь. Це багато чи мало? Він міг піти в Google і заробляти там по $120–$130 тис. на рік, та замість цього він протягом шести років ризикував.  І ризик виявився не марним, адже сьогодні Тревіс Каланік – це світова зірка, та людина, чиє ім’я асоціюють із неймовірно популярним додатком Uber. За допомогою творіння Каланіка всі, хто встановив додаток, можуть бачити автомобілі, які перебувають поблизу  користувача. Так можна і викликати таксі, лише вказавши, де ви.  Водій автомобіля вже знає, як вас звати, адже в додатку вказано ваші дані та фото. Наприкінці поїздки  вам не потрібно розраховуватися, оскільки програма має дані  банківської картки, і кошти списуються з вашого рахунку.

 Нині про цей стартап говорять на всіх конференціях і зустрічах у Кременевій долині. Він залучив уже $1,5 млрд інвестицій за час свого існування, а почали вони діяти 2009 року. Остання оцінка Uber підтверджує, що на сьогодні його вартість становить $18 млрд.

Більшість стартапів помирає. Стартап – це шлях героїзму, і шлях надзвичайно важкий. Це типова історія стартапера, який ризикнув.

Компанія на продаж

Якщо починати робити стартап, то потрібно прийняти для себе виважене рішення: або дуже сильно ризикуєш, і наприкінці є можливість зробити щось яскраве й добре заробити, або ж залишитися ні з чим і почати кар’єру із шестирічним запізненням.

Необхідно розуміти юридичні механізми для створення компанії на продаж. Мій улюблений приклад – вестування. Засновники отримують свої гроші не відразу, а поступово, щоб мінімізувати ризик.

Приклад:  якщо у вас є партнер, ви домовляєтеся, що разом працюєте по чотири роки й у вас на руках – по 50% акцій стартапу. Якщо ж хтось піде раніше (скажімо через два роки), то, відповідно, й отримає лише чверть від усіх акцій.

Ще один  механізм реалізації – це право зворотного викупу акцій у компанії. Наприклад, у вас є сто акцій, але компанія має право викупити їх за ціною 1 копійка за акцію, тобто за фіктивною мінімальною вартістю. Та кількість акцій, які компанія може викупити за мінімальною ціною, із часом зменшується, щоб до кінця четвертого року не залишилося нічого. Такий механізм хороший, адже у двох партнерів одразу ж є акції на руках, якими можна голосувати.

Принцип вестування  працює і на пізніших стадіях, коли ви запрошуєте у свою компанію основних працівників. Звісно, їм потрібно надати невелику кількість акцій (0,5–1%, залежно від важливості працівника). Потрібно розуміти поняття «кліф». Наприклад, ви знаходите віце-президента, домовляєтеся на чотири роки й обіцяємо йому 1% акцій. Та вже за кілька місяців ви його звільняєте, бо він не ефективний. Вмикати принцип вестування буде достатньо несправедливо, оскільки за три місяці цей працівник не зробив великого внеску. Тут і застосовується принцип «кліфу» – це мінімальний час, який повинен пропрацювати учасник команди вашого стартапу. Зазвичай період кліфу – 1 рік, і вже після цього розпочинається вестування.

Вам потрібен хороший юрист. У Кременевій долині їх достатньо. Жоден закон не скаже вам, які повинні бути правила вестування, це вироблена юридична практика.

Такі принципи надзвичайно корисні для стартапу. Адже не потрібно забувати, що сварки між учасниками стартапів – не рідкість. Тому все це потрібно вкладати в ДНК проекту.

Купити завтра за сьогоднішньою ціною

Опціони – це право купити акції завтра за сьогоднішньою ціною. Компанія RedSwoosh, яку продали Akamai, наприкінці свого шестирічного циклу коштувала $19 млн, і вартість її зростала. У Кремнієвій долині компанію вважають венчурною, якщо між інвестиційними раундами її вартість збільшується удвічі-утричі. Після таких раундів у акцій уже є вартість, а згідно з американським законодавством, за них потрібно заплатити податок. Себто ці акції у підсумку можуть прогоріти, залишившись тільки папірцями, але податок за них потрібно буде заплатити. Якраз для цього існують опціони. Якщо компанію продадуть, то власник опціонів зможе придбати свій 1%, який йому обіцяли на початку за мізерні гроші.

 

Опціони – це спосіб прив’язати людей до кінцевого результату і до швидкості зростання компанії.

Щодо специфіки американської податкової системи. Якщо ви засновник компанії і через шість років продали її за $19 млн, то з них вам теж потрібно буде заплатити податок. Та є «обхідна дорога», яка дає змогу заплатити податок у момент реєстрації компанії. Оскільки компанія ще нічого не заробила, то, відповідно, і податок вона не платитиме.

Коли ви створюєте структуру володіння вашої компанії, то зразу рекомендують закладати 10–15% акцій вашої компанії у так званий stockoceanpool, якими ви стимулюватимете ваших майбутніх головних працівників.

Приклад:

 1. Кухар Google. Коли компанія тільки починала, у штаті був кухар. А потім він, як і всі перші працівники Google, отримав опціон. Публічний вибух цієї ситуації відбувся після ІРО (публічний продаж акцій приватної компанії) Google 2004 року, коли після реалізації опціону повар заробив близько $20 млн. Але він, як і програмісти, які ночами писали код, теж працював. І я вважаю, що це справедливо.

2. Курс у Стенфорді: чи впливає IPO Facebook на ринок нерухомості Кремнієвої долини? Суть у тому, що після ІРО сотні людей, які мали аукціони Facebook, отримали гроші і почали купувати там будинки. Відповідно, ринок зазнав змін.

Історії про опціони – це історії про те, що реально заробити значно більше, ніж за рахунок зарплати. І для багатьох із Кремнієвої долини можливість отримати опціон інколи є потужнішим мотиватором, ніж зарплата.

Аdviser vs консультант

Аdviser (радник) – це відома фахова людина, яка вам допомагає, а ви їй платите опціонами або акціями.  Основна мотивація Аdviser’а – переконання в тому, що ваша справа – важлива й корисна.

Приклад. Туристичний веб-сайт стенфордського випускника. В його команді – Кондоліза Райс. Він заманив її ідеєю, вона зрозуміла, що це цікаво, і вони домовилися про певний відсоток (понад 2% Аdviser не отримує). Домовленість з Аdviser’ом зазвичай така: вестування на чотири роки, він витрачає від 4 до 10 годин на місяць на проект і він може допомагати як порадами, так і зв’язками. І Кондоліза Райс за допомогою своїх зв’язків могла допомогти стартапу дістати інформацію про закордонні ринки.

Консультанти. На відміну від Аdviser’ів консультація – це їхній основний заробіток. І відповідно, вони попросять грошей, а гроші у стартапі – це те, чого найменше. І якщо консультант хоче грошей, вам він не потрібен. По-перше, у вас різна мета: у консультанта – короткострокова (заробити на вас), ваша ж – довгострокова (побудувати компанію). По-друге, якщо ви готуєте документ, який понесете інвестору (стратегічний план), і повністю віддаєте його консультанту, то для чого тут ви? Цього може не зрозуміти й інвестор: для чого вкладати в компанію, якою власник не може зайнятися самостійно?

Рекомендація: якщо ви працюєте з консультантами, головні рішення приймаєте ви; мотивуйте їх опціонами або акціями, це означатиме, що ваша мета збігається; перевіряйте їх.

Приклад із власного досвіду: консультант пропонував допомогти із залученням європейського інвестора. Наводив перелік стартапів, яким він уже допоміг. Проте коли я попросив контакти власників цих стартапів, консультант  не давав чіткої відповіді, і в результаті не вдалося поспілкуватися з колишніми клієнтами. Угода не відбулася.

Інвесторам брехати не можна. На фінальній стадій підписання угоди він повинен знати всю інформацію про стартап, адже він обов’язково перевірятиме і робитиме це неформально. У такому разі неправда швидко викриється й угоду буде зірвано.

 

Фото: Олександр Козаченко для «Forbes Україна»

Текст: Forbes.ua

comments powered by Disqus